Іноді з людьми стається біда. Як правило, це відбувається стрімко, миттєво – і людина вже перебуває в іншій реальності. Часто – сам на сам зі своєю проблемою. Від цієї самотності стає особливо страшно. Безпорадно. Ти жив, ніби, у суспільстві – поруч з привітними колегами по роботі, мав плани на завтрашній день і відчував упевненість у цьому дні…і раптом зовсім один. Про тебе «забули» на роботі, від тебе намагаються швидше відкараскатись посадові службові особи. Вакуум. Безвихідь. Чому таке стається? Світ жорстокий – уберегтись від нещасть можливо не завжди. Але чому цей світ жорстокий і з боку тих, хто спокійно оминає людину, яка потребує допомоги? Оминає людину не сторонню – оминає свого найманого працівника, оминає громадянина, якого потрібно, хоча б вислухати, вже не говорячи про елементарну допомогу.
Це сталося у липні. Увечері 11 числа відвідувачі магазину «Оптовичок», що по вулиці 6 грудня,в основному чоловіки, запасалися супутніми продуктами для телеперегляду футболу – тривав чемпіонат світу. Близько 22 години магазин спорожнів – місто розташувалися перед телевізорами. Продавчиня магазину займалася розкладанням товару (до завершення зміни залишалася година) і стояла спиною до дверей. Здалося, що двері трохи прочинилися і потім відразу замкнулися назад. Озирнулася – в магазині не було нікого. Мабуть, просто здалося. Знову повернулася до розкладання товару. Раптом, вже явно почулося, як двері відкрилися – аж надто різко і гучно. Почувся один чи кілька звуків, ніби як від великих стрибків. Усе відбулося миттєво – не стало часу й озирнутися. Жінку били по голові. Перших ударів завдали по очах, мабуть, щоб потім неможливо було описати особу злочинця. Скільки часу продовжувалося побиття, зараз сказати важко. Лише коли продавець почала захлинатися кров’ю злочинець припинив наносити удари, можливо усвідомивши, що може вбити. Схопив гроші, що були у касі і втік. Продавець намагалася знайти сили, щоб покликати на допомогу – пересувалася на колінах. Потім підвелася, вийшла на вулицю – вулиця була геть порожня у цей час. Приїхала охорона, міліція. Магазин був весь у крові. Швидка довго не їхала, хлопці з охорони навіть почали лаятися. Міліція знімала показання з потерпілої того ж вечора. Говорити було важко. Очі не відкривалися. Чи не маєте боргів перед кимось, чи не ускладнювалися останнім часом особисті стосунки з кимось із знайомих? Дивно. Чому вони про це питають? Виявилося, що господарі магазину сказали міліції, що в них нічого не пропало. Отже, грабунку не було. («На касі» тоді лежало близько 300 гривень, була й ще одна, позакасова сума, як повідомила продавчиня – можливо, що власники магазину просто не хотіли привертати увагу до своєї фінансової діяльності). Ось і все. «Всі забули про мене. Після 11 числа – всі забули, ніби нічого й не було». Тобто, майже все. Судмедексперт зафіксував легкі тілесні ушкодження. 15 липня. (Але і по сьогодні самопочуття погане – постійно паморочиться у голові.) Звернутися до судмедексперта порадив знайомий. Чому експертиза не проводилася в той же день або наступного дня – незрозуміло. Можливо, це й не входить до функцій міліції – давати поради. Але ж, не кожного дня з людьми стається таке – більшість і не знає, як поводитись у подібній ситуації. Власне, про міліцію: «Заяву в міліцію я не писала. Я потім, у кабінеті, запитала – можливо, мені заяву потрібно написати? А мені відповіли – а на кого? На кого заяву будете писати? Ви ж його не бачили. Не знаєте, хто це».
Того дня, 11 липня, мала працювати інша продавчиня: «Вона попросила за неї почергувати, сказала, що отруїлася чимось. Я погодилася підмінити. А вона мені потім так ні разу і не зателефонувала навіть, не поцікавилася ні станом здоров’я, ні взагалі…я в магазині цьому всього 10 днів пропрацювала. Стажувалася – ще не була оформлена офіційно. А після того, як це зі мною сталося, мені переказали від господарів магазину, що вони вже на моє місце братимуть когось іншого. Тепер я без роботи».
Як стало щойно відомо, прокуратура міста порушує кримінальну справу за фактом цього випадку, а на одного з міліціонерів накладене дисциплінарне стягнення.
Володимир Міхалєвіч
Немає коментарів:
Дописати коментар