Вже давно відшелестіло жовтим листячком свято вчителів – День працівників освіти, і мене не покидає сум з приводу того, що я тоді не наважилася розповісти про неї – про свою Першу вчительку. Ні, я не помилилася, бо це була дійсно вчителька з великої літери. І мова йтиме не про вчителя початкових класів (велика їм шана й повага!). Сьогодні, у день Різдва, я хочу поділитися спогадами про вчителя української мови та літератури – Марфу Петрівну Семененко. За велінням долі пізніше в неї з’явилося інше прізвище, на жаль, про її подальшу долю мені майже нічого не відомо, бо доволі тривалий час я проживала поза межами рідної Олександрії. Але впевнена, що багато учнів пам’ятають Марфу Петрівну (якось спогадами про неї зі мною ділилася учениця більш молодшого покоління).
Почну з того, що включно по п’ятий клас я навчалася у СШ №2 ім.М.Горького. На той час це була одна з найкращих російськомовних шкіл міста, тому бажаючих віддати своїх дітей саме в цю школу було значно більше, ніж вона могла вмістити. І тому в 1957 році по два класи, починаючи з початкових, перевели у неповну середню школу №5, в тому числі, і мій клас. Ця школа була розташована в декількох одноповерхових будиночках по Першотравневій вулиці (зараз там знаходиться бухгалтерія Управління освіти міста). Ми якось не дуже переймалися змінами завдяки новим враженням. Особливим було враження, яке здійснили на нас, учнів, нові вчителі. Тоді ми вперше і познайомилися з Марфою Петрівною.
