Наша незалежність

«… однині самі будемо творити наше

життя… не одділяючись від всієї Росії… народ український має сам порядкувати своїм життям.» Володимир Виинниченко, I Універсал (про автономію України), 10 червня, 1917 рік.

В ці дні, особливо сьогодні, зараз, більш за все хочеться утриматися від повторення звичних штампів про набуття Державної Незалежності. Не кортить перейматися і проблематикою свята, що для багатьох з нас є тепер лише одним з додаткових вихідних днів.

Є бажання пригадати детально день 24 серпня 1991 року, щось таке особливе згадати. Але, саме він у пам’яті не виринає. Можливо, тому, що попередні кілька днів серпневого путчу мали тоді більш гучний резонанс через надзвичайність подій, а можливо і тому, що за короткий відрізок часу було кілька кроків до створення самостійної держави і кожен з них може позмагатися за звання історично найвагомішого:

16 липня 1990 року — Верховна Рада Української РСР ухвалює Декларацію про державний суверенітет України. Цього ж дня Верховна Рада УРСР ухвалює постанову «Про День проголошення незалежності України».

Згодом, 18 червня 1991 року, було внесено відповідні зміни до статті 73 Кодексу законів про працю УРСР, унаслідок чого в переліку святкових днів з’явився запис: «16 липня — День незалежності України»

24 серпня 1991 р. Верховна Рада УРСР ухвалює Акт проголошення незалежності України. У ньому, зокрема, зазначалося: «Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною у зв’язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року…» (серпневий путч закінчився 22 числа — прим. авт.)

1 грудня 1991 року на республіканському референдумі населення підтверджує Акт проголошення незалежності.

20 лютого 1992 року Верховна Рада України ухвалює постанову «Про День незалежності України». В ній зазначено: «Зважаючи на волю українського народу та його одвічне прагнення до незалежності, підтверджуючи історичну вагомість прийняття Акта проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року, Верховна Рада України постановляє:

1. Вважати день 24 серпня Днем незалежності України і щорічно відзначати його як державне загальнонародне свято України.
2. Постанову Верховної Ради Української РСР «Про День проголошення незалежності України» від 16 липня 1990 року вважати такою, що втратила чинність.»

Повернемося до Олександрії. Першим міським головою за незалежної України був чинний мер міста Олексій Скічко — в березні 90-го року його обирає сесія міської ради і Олексій Омелянович працює на цій посаді повний термін, чотири роки. В нашій бесіді з міським головою я запитував про загальні і окремі деталі, подробиці з життя міста того часу:

«Звісно, я вже міг багато чого і забути, слава Богу, скільки вже в Олександрії прийшлося працювати — і щодня свої враження… можу багато розказати про період другої половини 80-х, тоді вже помітні розгойдування почалися, погіршилася економіка. Олександрія завжди більш активна була серед інших міст в області — вже у 89-му, 90-му почали протестувати олександрійські гірники. Перші акції протесту, до речі, відбулися на шахті Світлопільська, олександрійці вимагали підвищення заробітної плати і поліпшення умов праці, і лише за місяць запротестували шахтарі у Росії — і саме про російських шахтарів широко написала тодішня союзна преса. Можу багато розказати про непрості часи після розпаду Союзу — тоді олександрійські підприємства, ті, що мали тісні виробничі зв’язки з підприємствами інших республік, вмить ці зв’язки втратили і потрібно було терміново вирішувати, як нашим підприємствам жити далі в нових умовах, шукати нові шляхи. У серпні 91-го теж був тяжкий час — у мене кожен робочий день починався або на одному або на іншому підприємстві. Запам’яталися переломні моменти, коли ще не було визначення з державною символікою, то сесії міськради відбувалися так — одна половина вимагала підняття перед будівлею синьо-жовтого прапора, інша половина стояла за радянський, червоно-синій. Виникали конфлікти, сварки, то вихід було знайдено такий — по один бік міськради на флагштоці майорів синьо-жовтий прапор, по другий — червоно-синій. А як стався путч, то безліч телефонних дзвінків було, всі запитують: «Ви чули, Олексію Омеляновичу?» Кажу: «Чув.» З Янаєвим я був знайомий особисто, тому не вірив, що він здатен очолити повалення уряду Горбачова. Жодних дзвінків, сигналів, вказівок з Москви не було, ми орієнтувалися на роботу керівництва республіки.»

20 серпня Президія Верховної Ради УРСР прийняла заяву, в якій зазначалося, що постанови ДКНС (ГКЧП), поки це питання не вирішить Верховна Ради України, не мають юридичної сили на території УРСР. Олександрія живе буденним трудовим життям. 24 серпня — субота, вихідний, у понеділок — на роботу. Наступного літа в календарі стає одним робочим днем менше.