Як не створити “міжнаціональний” конфлікт?

Відразу підкреслю, що назва не має відношення до цієї історії. По-перше, тому, що “міжетнічний конфлікт не став на сьогодні предметом  адекватного дослідження в системі  соціологічного знання” – так стверджує  доктор історичних наук Володимир Євтух у своїй праці “Соціологія міжетнічного конфлікту: теоретичний аспект”. Отже, чіткого визначення цього явища не існує. Далі професор Євтух уточнює, що міжетнічні конфлікти розглядалися незначною мірою, як частина загального суспільного розвитку. Тобто, як декларують правоохоронні органи – є побутові конфлікти між представниками різних національностей, але це не має відношення до міжнаціональної ворожнечі. “Зараз немає конфліктної ситуації на міжнаціональному ґрунті. Цю ситуацію придумують ті, кому це вигідно...” – це коментар представника МВС України щодо трагедії в місті Марганець Дніпропетровської області, що сталася минулого літа (нагадаємо, що у бійці між вірменськими і українськими жителями було вбито міліціонера Сергія Бондаренка, канал “Інтер” повідомив, що це спричинило міжнаціональний конфлікт: “через декілька годин після вбивства в місті почалися погроми: деякі жителі почали бити кіоски і автомобілі представників вірменської общини”). Дійсно, про небезпеку стихійних заворушень серйозно заговорили рік тому – коли вибухнула світова економічна криза. І сьогодні ця небезпека не минулася – глобальну кризу ніхто не скасовував, мало того, йде мова про її другу хвилю. А каталізаторами цієї небезпеки є погіршення соціальних і політичних умов, що, на жаль, для нашої країни вельми показово. Мабуть, зайвим буде наводити приклади, коли організована демонстрація перетворювалася у некерований людський вир або футбольні фанати після матчу трохи “перегинали палицю”? Уникнути  всього цього, насправді, не так вже й важко – просто, треба відстежувати наявні спірні ситуації, що виникають між мешканцями населеного пункту і вчасно їх врегульовувати. Таким чином, середня кількість конфліктних ситуацій ніколи не сягне “критичної маси”, отже – ситуація завжди буде підконтрольною, більш-менш. В теорії, звісно, все це виглядає значно ідеальніше, ніж на практиці. Одним з прикладів “важкої” побутової сварки є сумнозвісний конфлікт між власницею кафе-магазину “Акація” Т. Коваленко і її новим сусідом А. Абовяном. 

   Олександрія пам’ятає безліч сусідських “війн”, але дану ситуацію можна сміливо занести до розряду непересічних. Хоча б тому, що ця проблема вже викладена у заяві до Генерального прокурора України. Магазинчик “Акація” знають, мабуть, всі, хто хоч раз бував в районі 6-ої школи. Віднедавна поруч з магазинчиком зависочів приватний маєток – неабияка дивина для нашого міста, але контраст з “Акацією” аж надто кидається в око. Зліва від “Акації” зведено ще одну будівлю, з великими вікнами – теж щось схоже на магазин. Власниця “Акації” цю версію підтверджує: “Мій сусід будує на своїй земельній ділянці магазин продовольчих товарів”. Ну що, здорова конкуренція – тільки, на користь покупцеві. Якщо вона здорова. Господарка ж “Акації” розповідає, що з цього моменту почала зазнавати лиха: “Вищезазначений громадянин приходив до мене додому разом зі своїм родичем і змушував мене продати йому мій магазин. При цьому погрожував мені “війною” в разі відмови. Погрози лунали також на адресу моєї родини. Наприкінці він константував, що будь-яким способом все одно знищить магазин”. Ну, і ще кілька “дрібниць”: “На початку будівництва свого магазину гр. А. Абовян знищив дерева на вулиці (4 акації) – без дозволу. При цьому пошкодив дах мого магазину, що на даний час має пошкодження і протікає. Фундамент свого магазину

гр. А. Абовян побудував на моєму підземному газопроводі, а також прямо біля підземного газопроводу побудував септик. На мої прохання не чіпати газопровід гр. А. Абовян мене облаяв”. От, маємо наявний побутовий конфлікт між сусідами, що потребує негайного врегулювання. І міська влада, зі слів господарки “Акації”, навіть робила неодноразові спроби для “врегулювання”: “Після цього ситуація тільки ускладнилася, почався психологічний тиск, що полягав у постійному залученні А. Абовяном до нашого конфлікту різноманітного кола осіб...після посадових осіб виконавчого комітету він привіз на свою ділянку депутата міської ради В.Ставицьку, походивши навколо мого магазину вони також пройшли до його подвір’я. Протягом лютого-березня 2009 року мене перевіряли двічі комісія з питань містобудування, податкова служба, санепідемслужба, пенсійний фонд, спецінспекція, екологічна служба і навіть працівники Олександрійського ВБОЗ”. 

Час минає, ситуація ускладнюється. Можемо бути спокійними,    конфлікт має перебігати безінцидентно – господарка “Акації”, жінка 1941 року народження, фізично неспроможна перевести спілкування в течію “чоловічої” розмови. Тим часом, розвиток подій вказує на те, що конфлікт, врешті, має вичерпатися за допомогою міської влади – “Акацію”, наче, збираються звідти взагалі прибрати. Немає сусідів – немає і проблем. А для відновлення справедливості в нас існують судові інституції (хтось сумнівається?). І є в цій історії ще один конфлікт, здається мені – між владою і громадянами. Та, ні – то, дійсно, здалося... 

І. Солін